Проблеми слова та діла в Україні

Інформаційна епоха, глобалізація, час та простір звужуються – усе це об’єктивні процеси, які стали буденністю. Пересічна людина може про існування цих явищ і не здогадуватися та вони вже сьогодні впливають на її життя, життя рідних та близьких.  

Сила-силенна новацій прийшли у наше життя. Якщо кожен на одинці намагається якось до цього пристосуватися, то владна вертикаль мало змінилася з часів розпаду останньої імперії – Радянського Союзу. Причому сам Союз не відрізнявся особливою «просунутістю» на фоні держав західної демократії. Заскорузлість державного апарату призвела до відмирання сіл, руйнування соціальної сфери (передусім медицини та освіти), знищення місцевої інфраструктури (постачання води, каналізації, наявності ефективних шляхів сполучення), а успішних промислових об’єктів у нашій державі занадто мало. Різниця між столицею та периферією зростає. Коли зміни відбувалися повільно люди іноді цього не помічали. Зараз же, якщо озирнутись навколо, бачимо більше ніж десятирічне відставання в розвитку від тієї ж Польщі та інших сусідів з якими межує Україна.

За ситуацію в країні повинна відповідати влада. В Україні, різного роду влади змінюються надзвичайно швидко. До прикладу, якщо Прем’єр-міністр перебуває на посаді більше ніж півтора року то — вже вважається «старожилом». На місцевому рівні влада стабільна, як на цвинтарі. Результат практично теж дорівнює дірці від бублика. Кожен інтуїтивно відчуває, що якщо кудись і рухаємося, то точно не туди.

Макіавеллі (засновник вчення про державу) стверджував, що державна влада тримається на силі та згоді. З відси ж слідує, що державний керманич мусить постійно діяти заради злагоди та підтримки власного авторитету в суспільстві. Народ повинен вірити, що влада діє на благо країни забезпечує цілісність кордонів та цінностей спільноти. Чи можемо ми подібне сказати про теперішню владу? Питання лишається риторичним.

Аморфність попередньої влади викликала сподівання на певні нотки прогресу влади нової. Відбулися Президентські вибори, пройшли вже 100 днів нової влади – результатів не відчутно. Проте лейтмотив ситуації за цей термін сприяє більше депресії, аніж чомусь іще. Зокрема, зайшовши на інтернет-сторінки авторитетних інформаційних ресурсів, прочитав таке:

Верховна Рада ратифікувала харківські угоди

Бійка в парламенті: народний депутат Олесь Доній отримав струс мозку

Об’єднання з російським авіапромом – ризик втратити власний...

Україна і Росія провели переговори про злиття «Нафтогазу» і «Газпрому»

Табачник уберет из учебников «бред» о Голодоморе

В Україні започаткували громадський рух «Стоп цензурі!»

Янукович у Львові. Візит на тлі протестів з перфомансами

«5 канал» помре восени

З таким підходом – країна має величезні проблеми. Нагадаю, що новий Президент здобув свою посаду рекордно низькою кількістю голосів. Соціологи одразу після проголошення результатів попереджали про безпрецедентний рівень легітимності нової влади.

Попри це, Президенту Януковичу вдалося сконцентрувати усю владу у своїх руках. Уряд під керівництвом однопартійця Миколи Яновича Азарова. Верховна рада з «тушкованою» коаліцією та своєю найбільшою фракцією. Щодо судової гілки влади – опозиція вже заявляє про певну узурпацію

Різкі та радикальні дії «нових» — неоднозначно сприйняті суспільством. З одного боку Президент швидше йде за передвиборчими очікуваннями електорату, щодо приходу «міцної руки» на престол, з іншого ж маємо серйозні протестні настрої серед населення ще на початку каденції. Мова йде про гру сірниками на військовому складі з ракетами (до речі, після жахливих вибухів військових складів – це порівняння з владою вже не здається таким нереальним). Рано чи пізно може постати питання легітимності діючої влади, а після цього зазвичай в Україні розпочинається черговий виток нестабільності. Зокрема, Всеукраїнське об’єднання «Свобода» після ратифікації так званих харківських угод одразу заявило про початок «нової української революції».

Історичних прикладів втрати легітимності владою і її подальшої заміни альтернативними групами світоглядів, навіть на теренах східної Європи предостатньо. Згадаймо ту ж російську, владну рокіровку протягом одного 1917 року. Спочатку у лютому монархію змінює Тимчасовий уряд, а вже жовтень приносить нові зміни. Маємо і свій рідний приклад, українці захотіли мати власну державу, суспільство засумнівалося у владі савєцкій – Радянський Союз до побачення. 2004-ий рік взагалі підтвердив теорію демократії, яка народилася в американо-європейському світі. Все відбулось просто класично. Люди відповіли протестом на дії дискредитованої влади, яка виступала за свою консервацію.

Приклад з пролонгацією терміну дії органів місцевого самоврядування теж маємо. Правда в Україні це називається «перенесенням дати виборів». Чи вдасться реалізувати своє право на участь у місцевому самоврядуванні вже восени цього року, як зазначено у статті 3 Закону України «Про місцеве самоврядування», невідомо. Тут теж проглядається разюча непослідовність – спочатку владна партія голосує за «перенесення» виборів, зараз же на політраді Партія регіонів ухвалює рішення щодо їх проведення 31 жовтня. 

Після «культурного» Президентства Ющенка зараз ми чуємо що «голодомор – це не геноцид», «русскую культуру – нада учіть на язикє арігінала», а методички для вчителів з історії варто узгоджувати з Росією. Мовне питання вкотре нагріте під час виборів теж не знижує своєї температури після них.

Зміна векторів розвитку відбулась настільки швидко, що це не просто ріже вуха, це наштовхує на питання це сон чи реальність. Краще, звичайно, щоб усе це наснилося та фарби надто яскраві. Подібна швидкість повороту керма на дорозі може призвести до аварії, а в масштабах країни до… Не дай Боже!

Варто зазначити, що конфлікти відбуваються не лише на економічному підґрунті, як стверджували класики марксизму (до речі, тлумачні словники до цих пір політичні конфлікти та революції виводять з класової теорії). Конфлікти (часто з набагато більшою кількістю жертв) частіше мають культурне підґрунтя: релігійні або ж національні війни ХХ століття. Взагалі, думаю, в майбутньому людство може стикнутися з дрібними локальними «війнами» між субкультурами, з подальшим розповсюдженням до глобальних масштабів. Та зараз не про те.

Не хотілося б, щоб ця стаття мала за розвиток сценарій «Не дай Боже!». Україна велика держава та ми мусимо пережити і цей момент історичного зростання.

Можна було б звичайно спробувати виправдати геній Януковича, щодо продовження базування Чорноморського флоту РФ в Криму, як намагання приспати агресивність російського медведя. А проте не варто забувати, що військова база – це реальний інструмент тієї ж РФ для ефективної анексії Криму в майбутньому. Тепер в кращому разі ця проблема лишиться нашим дітям.

Україною за історію керували і гетьмани, і іноземні ставленики. А все ж, як співає Тарас Петриненко: «Ще наша свічка не згоріла, ще наша молодість при нас…!»

2 коментарі

Святослав Вишинський
Якщо зміна влади відбулась легітимно і більшість громадян негативно оцінила ту нестабільність, що стала надбанням Помаранчевої революції, то це означає, що суспільні сподівання виявились іншими, аніж їх прийнято описувати. Формування революційної ситуації за нинішніх умов є ефемерним — у приватних розмовах навіть представники опозиції визнають, що нині суспільство інертне як ніколи. Значить, пора позбуватись старих критеріїв «позиція vs. опозиція» та по-новому оцінювати політичні реалії. Зміна влади була знаковою — і це перш за все підсумок та оцінка попередньої «п'ятирічки», а тому протиставлення нинішній владі чергового «помаранчевого» відкату беззмістовне навіть за умови періодичних тактичних перемог.
Олексій Побережний
А якщо йдеться не про «помаранчевий відкат», а про можливу появу нової, молодої (чи якоїсь іншої) сили, яка зможе ефективно протидіяти в «епоху згортання демократії та вільного ринку»?
Тільки зареєстровані та авторизовані користувачі можуть залишати коментарі.
або Зареєструватися. Увійти за допомогою профілю: Facebook або Вконтакте