Зачатки Майдану в Білорусі?

Буди песимістом — це наш тип культури. Ваш коментар, пане Святославе, мені нагадав ваші ж слова про те, що у гіперкритицизмі до країни проявляється меншовартість. Усе залежить від того яке забарвлення надавати об*єктові аналізу, в даному випадку попередній владі, — або всуціль чорнорото-негативного, або фальшиво позитивного — завжди можна знайти аргументи на обидві позиції. Можна бачити все у чорному світлі й це право кожного, проте існують певні задекларовані, зафіксовані в часі об*єктивні події, факти, які ви проігнорували у вашому коментарі.
— ОУН-УПА — справді, на Зх. Україні вшановувались і раніше, однак уперше за каденції Юща це питання вийшло на загальнодержавний рівень: Шухевич у 2007, а Бандера у 2010 були названі Героями України. Це факт. Також вперше в історії незалежної України Президент у привітанні ветеранів з 9 травня згадав і бійців УПА, чим викликав неадекватну хвилю обурення. Також були відкриті архіви силових структур, що дозволило з*явитись низці досліджень про той період в історії України.
— щодо економічних показників, то інвестиції з 8млрд. у 2004 збільшились до 38 у 2009. Бюджет за аналогічний період — з 80млрд до 300млрд. Звісно, можна критикувати, аналізувати, але це статистика, факт, проти якого особливо не попреш.
— що ж до свободи слова і громадянського суспільства, то оскільки об*єктивної шкали оцінки їх рівня не існує, думаю, доцільним буде пізнати це в порівнянні з теперішньою ситуацією — все ж таки суспільство стало реагувати на рішення влади мітингами, обговоренням, ставши більш політизованим, Податковий майдан тому підтвердження. Про свободу слова може судити перш за все з власного досвіду, бо в мене брат працює на телебаченні й він мене інформує про «зміни», за теп. влади на канали стали приходити директиви щодо наповнення тої чи іншої передачі, фактичне цензурування матеріалу. Що вже казати про численні заяви різних груп журналістів з впливових каналів про політичний тиск і цензуру. А випадок з Олегом Шинкаренком у живому журналі є взагалі абсурдно-кагебістським, такого сорому при попередній владі я не пригадую. Натомість був небувалий шквал критики конструктивної і взагалі будь-якої критики на владу, на що вона не реагувала так закомплексовано як теперішня. Крім того з*явився ряд передач «свободослівного» спрямування — шустери, кисельови і под.
— щодо зацікавлення етнікою, то то ніякі не глибші процеси, а банальне збільшення фінансування і мода, яку створив сам Президент, цікавлячись трипільськими горщиками і вишиванками (аналогічно до Путіна-самбо, Мєдвєдєва-айті).
— національна свідомість? Тут теж, певне найбільш переконливішим буде аргумент з власного досвіду — я в цей період визначився остаточно у поглядах, ставши проукраїнським і перейшовши на українську мову спілкування із суспільством (те саме відбулося з численними моїми друзями, друзями друзів ...). Переважно це було зроблено під впливом політики, яку провадила попередня влад.
Янукович прийшов, бо народ вирішив проголосувати «на зло», «від противного», очікування від Юща були просто космічними, що свідчить про той самий превалюючий комплекс раба, що хтось зверху прийде і зробить. Стояли задачі націєтворення, творення демократичних свобод та соц-екон реформ, — це те, через що європейські країни проходили десятиріччями, а в нас ще й плюс до того всього 70 років комунізму. І після цього хтось вважає, що можна за 5 років щось кардинально змінити.
А взагалі, то проблема народу, що він нічого не отримав і обрав собі теперішню владу.
І чому це щось має змінитися, якщо, наприклад, ви самі нічого не змінили?
«Не питай, що держава зробила для тебе, спитай, що ти зробив для держави».